Хто ж переміг у Каннах?

У Каннах оголосили переможців основного конкурсу. Традиційно хтось влаштував рішенню журі овації, традиційно було багато незадоволених, але фестиваль і його переможці уже стали історією. Хоча і незавершеною, адже фільми потихеньку виходитимуть у прокат, обговорюватимуться, знаходитимуть своїх гейтерів, шанувальників та епігонів по всьому світу.

Імена переможців ZAXID.NET уже назвав, а зараз розповімо про кожного з них докладніше.

«Золота пальмова гілка», головний приз, дісталась картині «Анатомія падіння» француженки Жюстін Тріє.


«Анатомія падіння»

Тріє, чий фільм «Спокуса», уже був у каннському конкурсі кілька років тому, стала третьою жінкою після Джейн Кемпіон та Жюлі Дюкорно, яка отримала головну нагороду фестивалю. До слова, Жюлі Дюкорно була у складі цьогорічного журі.

«Анатомія падіння» також отримав нагороду FIPRESCI (міжнародна асоціація кінопреси). А ще бордер колі Снуп отримав головну собачу нагороду «Palme Dog», яку вручають собакам, що зіграли у фестивальних картинах.

Німецька письменниця (Сандра Хюллер) живе у французьких Альпах. ЇЇ чоловіка знаходять мертвим. Єдиний свідок – їх незрячий син, який поступово починає сумніватись у невинності матері. Це по суті судова драма, яка не так шукає вбивцю (якщо це було вбивство, а не самогубство) досліджує стосунки, комплекси, заздрість та зради. Фільм зібраний докупи хвацько, всі деталі працюють, проте ані чогось нового, ані магічного у картині немає. Є добре зроблена робота. Кіно скоріше сконструйоване, а не створене.

Це стосується і виконавиці головної ролі Сандри Хюллер. Вона майстерно грає свою роль, до того ж двома нерідними мовами, але навіть у ще одній конкурсній картині – «Зоні інтересів», її образ цікавіший, а гра виразніша.

«Зона інтересів» Джонатана Ґлейзера здобула Ґран-прі. Здається, що на тему Голокосту написано та знято вже так багато, що нове розповісти важко.

  У Львові влаштують благодійний фестиваль для підтримки ЗСУ


«Зона інтересів»

Ґлейзер і не намагається. Він просто залишає глядача віч-на-віч з тими, хто волів не помічати диму з печей Освенцима.

Рудольф Хесс є комендантом найвідомішого табору смерті. Під його стіною він облаштував віллу з садом та басейном для дружини та дітей. Діти, звісно, маленькі, а от Гедвіг, його дружина, не гребує речами, що приносить з роботи чоловік та здобрює землю у саду попелом.

Коли Хесса підвищують по службі, вона відмовляється залишати свій дім, де все «так по домашньому». І якщо Хесса було заарештовано та страчено, Гедвіга померла у 1989 році у Вашингтоні. Їй був 81 рік (це режисер залишає поза межами фільму).

Фільм, виводячи по суті дружину Хесса на перший план, ставить важливе та дуже актуальне для нас сьогодні питання: а що робити з такими гедвігами?

Режисер змальовує її абсолютно ординарною, не надто розумною, аж ніяк не фатальною. Але саме вона є тим буденним злом, яке дозволяє війнам тривати. Адже людина з власної волі відмовляється від можливості бачити, аналізувати, мислити. Ґлейзер знімає фільм навмисне відсторонено. Ми спостерігаємо за життям родини як у реаліті-шоу. І лише звуковим тлом ми чуємо як гудять печі та як прибувають потяги.

Фільм поставлений за однойменним романом Мартіна Еміса (який помер у день прем’єри), проте режисер дуже далеко відійшов від літературного джерела, спростивши й сюжет, і підтексти, і прийоми до максимуму. Все дуже ясно, дуже якось побутово. І тому дуже страшно.

Приз за режисуру отримав французький режисер в’єтнамського походження Чан Ань Хунг. «Пристрасть Додена Буффана» — історія кулінара Додена (Бенуа Мажімель) та його кухарки Ежені (Жюльєтт Бінош), де пристрасть до кулінарії нероздільно переплітається з пристрастю один до одного.

  На Львівщині відбудеться дводенний сімейний фестиваль


«Пристрасть Додена Буффана»

Події картини відбуваються наприкінці ХІХ століття, тож не дивно, що частину художніх прийомів режисер запозичує в імпресіоністів. Картина є надзвичайно гарною, сцени на кухні зняті так, що приготування їжі перетворене на магічну церемонію. Хоча шукати революційних режисерських рішень у цьому візіонерському бенкеті не варто.

Приз за сценарій поїхав до Японії, його отримав сценарист Юджі Сакамото за «Монстра» Хірокадзу Корееди.

Один із найкращих фільмів конкурсу і з точки зору сценарію також. Історія брутальної поведінки вчителя з учнем, вписана у проміжок між пожежею та повінню, показана з трьох точок зору. Разом з героями ми бачимо, як по різному можна трактувати ніби то ті самі події і як змінюються наші пошуки монстра, якого, можливо, і не було.


«Монстр»

Дуже тонка, водночас динамічна, точна та універсальна картина, один із найкращих фільмів володаря «Золотої пальмової гілки».

Приз за найкращу жіночу роль отримала Мерве Діздар, що зіграла головну жіночу роль у фільмі Нурі Більге Джейлана «Про сухі трави». Це ще одна історія, коли вчителя звинувачують у жорстокій поведінці з ученицею. Герой живе та працює у школі в Східній Анатолії й мріє перебратися до Стамбула. Саме в цей складний для себе період він зустрічає Нурай, молоду вчительку у виконанні Мерве Діздар.


Мерве Діздар (фото Festival de Cannes)

Нурі Більге Джейлан пропонує тригодинну неспішну розповідь-занурення. Це картина, що абсолютно відповідає стилю режисера, і водночас є однією з найкращих і у його творчості, і у конкурсі Канн.

Вім Вендерс у «Ідеальних днях» також намагається бути меланхолійно-споглядальним. Він знову знімає в Токіо, проте ця його картина вийшла досить формальною та якоюсь надто прорахованою. Що, утім, не завадило Коджі Якушо отримати приз за найкращу чоловічу роль.

  У Львові відбудеться фестиваль «Територія дитячого дозвілля»


«Ідеальні дні»

І, нарешті, один із найкращих фільмів (якщо не найкращий) – картина фіна Акі Куарісмяки – обмежилась призом журі.

«Опале листя», тонка, делікатна, універсальна та позачасова історія про можливість щастя, самотність та кохання, має додатковий план: новини по радіо весь час розповідають про російсько-українську війну. І ця нескінченна хроніка трагедій є не лише чітким часовим якорем, а й додатковим планом для фільму. Вона додає йому глибини, гуманності та заперечує, що війна – це десь там, далеко. Ні, вона тут і поруч.
Неймовірно людяне та ідеально зроблене кіно.


Пес з «Опалого листя» теж претендував на Palme Dog

А ще на стіні в кількох сценах ми бачимо календар на 2024 рік. Майбутнє настане, ніби каже Каурісмякі.

Настане 2024 рік. Настане травень. І буде 77-м Каннський фестиваль. Сподіваємось, з добрим кіно з мирної України.